Мой Троицк                               

Меняется поселок с каждым днем:
Аллейки, урны, тренажеры, свет.
Мы любим край, где родились, живем.
Живи, наш Троицк, много-много лет!

Скамейки, тень аллей и  цветники,
Детишки на качелях и на горках, - 
Во всем следы заботливой руки, - 
Без шума, суеты, но в дело, с толком.

Меняется поселок. Дай-то Бог,
Чтоб дети с городов сюда вернулись.
Была б работа, чтобы каждый мог
Жить в Троицке, в уюте тихих улиц.

                                                                            (Стихи Лопашко Натальи Петровны)

Свята земля

Подивишся: лісок, поля, яруги.
Нема на чому погляд зупинити.
Ставок, село, лісопосадок смуги.
Здається, як тут нецікаво  жити!

Ні річки бистрої, ні гір, ні моря,
Ні старовинних замків, ні фортець.
Чому ж не проміняємо ні в радості, ні в горі
Все це на славу, товстий гаманець?

Усі дива, коштовності чужії
Не варті хмарки над моїм селом,
Сльозинки на доччиній вії,
Вишнини за моїм двором.

На Троїцькій землі ми народились.
Для нас земля дідів, батьків свята.
На цій землі, як кажуть, і згодились,
Для нас – найкраща, хоч така проста.

                                                                     (Стихи Лопашко Натальи Петровны)